+38(057) 701-54-02, 752-60-93

Окремі питання застосування амністії в стадії судового розгляду кримінальної справи

vishnevetskiy

Застосування амністії у кримінальних справах на практиці завжди викликало багато питань у зв’язку з наявністю у кримінально-процесуальному законодавстві суперечливих норм, що регулюють зазначену процедуру.

Відповідно до чинного законодавства застосування амністії можливе як на досудовому слідстві, так i під час судового розгляду справи та відбування покарання.

Але, найбільше проблемних питань виникає у практиці застосування амністії під час судового розгляду справи. Тому у цій статті я хочу зупинитися на важливій як для судової практики, так i для всіх учасників кримінального процесу проблемі застосування амністії саме під час судового розгляду кримінальної справи.

Питання амністії регулюються Кримінально-процесуальним кодексом України (далі по тексту — КПК України), Законом України «Про застосування амністії в Україні» від 01.10.1996 р. № 392/96-ВР, а також окремими законами про амністію, що, зазвичай, приймаються напередодні визначних дат та подій у державі.

Так, пунктом 4 статті 6 КПК України передбачено, що кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю, зокрема, внаслідок акту амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння.

Частиною 2 цієї ж статті встановлено порядок розгляду судом справи, якщо обставина (наявність підстав для застосування акту амністії) виявляється в стадії судового розгляду, а саме: суд доводить розгляд справи до кінця i у випадку, передбаченому пунктом 4 цієї статті, постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від покарання.

Крім того, частиною 1 статті 282 КПК України передбачено, що якщо під час судового розгляду справи будуть встановлені підстави для закриття справи, передбачені пунктами 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11 статті 6 i статтями 7, 7², 8, 9, 10, 11¹ цього Кодексу, суд, вислухавши думку учасників судового розгляду i висновок прокурора, своєю мотивованою ухвалою, а суддя — постановою, закриває справу.

Таким чином, зазначена вище стаття КПК України встановлює вичерпний перелік випадків, коли під час судового розгляду справи, суддя (суд) може винести постанову про закриття кримінальної справи, наявність акту амністії (пункт 4 статті 6 КПК України) до цього переліку не входить.

Судова практика щодо застосування амністії, зазвичай, складалася таким чином, що розгляд кримінальних справ, які вже були призначені до розгляду в судовому засіданні, відбувався в загальному порядку з постановлянням обвинувального вироку зі звільненням засудженого від покарання, тобто в порядку, визначеному пунктом 4 статті 6 КПК України.

Така позиція суддів ґрунтується насамперед на тому, що норм и КПК України, що застосовуються ними під час розгляду кримінальних справ, передбачають звільнення особи, яка підпадає під дію амністії, лише від покарання, а не від кримінальної відповідальності.

У той же час, статтею 1 Закону України «Про застосування амністії в Україні» передбачено, що амністія – це повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності i покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів. Амністія оголошується законом про амністію, який приймається відповідно до положень Конституції України, Кримінального кодексу України та цього Закону.

Аналіз зазначеної норми Закону дозволяє зробити висновок про те, що закон про амністію приймається на підставі зазначених вище нормативних актів i повинен відповідати їм; положень, які вказують на те, що закон про амністію повинен відповідати Кримінально-процесуальному кодексу України, немає.
Слід відзначити, що Закон України «Про застосування амністії в Україні» та окремі закони про амністію безпосередньо регулюють правовідносини щодо застосування амністії, а отже є спеціальними законами відносно Кримінально-процесуального кодексу України. Тому у разі колізії норм цих законів та норм КПК України, необхідно застосовувати саме норми спеціального законодавства, до того ж Закон України «Про застосування амністії в Україні» та окремі закони про амністію прийняті значно пізніше у часі, ніж КПК України.
Стаття 2 Закону України «Про застосування амністії в Україні» встановлює, що законом про амністію може бути передбачено по-перше, повне звільнення зазначених у ньому осіб від кримінальної відповідальності чи від відбування покарання (повна амністія); по-друге, часткове звільнення зазначених у ньому осіб від відбування призначеного судом покарання (часткова амністія).

Окремими законами про амністію передбачається, зокрема, звільнення від кримінальної відповідальності (закриття кримінальних справ) в порядку та на умовах, визначених цим Законом, осіб, які підпадають під дію цих Законів, кримінальні справи стосовно яких не розглянуті судами.

Так, статтею 8 Закону України «Про амністію» від 05.07.2001 р. № 2593-ІІІ, статтею 6 Закону України «Про амністію» від 11.07.2003 р. № 1131-IV та Закону України «Про амністію» від 31.05.2005 р. № 2591-IV передбачено звільнення саме від кримінальної відповідальності, а не від покарання. Крім того, в них встановлено, що амністія застосовується «в порядку та на умовах, визначених цим Законом».

В теорії кримінального процесу існують різні точки зору щодо правового змісту та співвідношення понять «кримінальна відповідальність» та «кримінальне покарання». Але, діючі спеціальні закони про амністію чітко розмежовують ці поняття, i виходячи з цього встановлюють процесуальний порядок застосування амністії, Винесення ж судом обвинувального вироку, при наявності підстав для застосування амністії, формально-юридично буде фактом застосування до амністованої особи кримінальної відповідальності та покарання.
Таким чином, неможна визнати обґрунтованою практику, коли суди спочатку постановляють обвинувальний вирок, призначають покарання, i тільки після цього звільняють засудженого від покарання внаслідок застосування амністії. У даному випадку відбувається звільнення особи, яка підпадає під дію акту амністії, тільки від покарання, а не від відповідальності, а це, відповідно, порушує приписи Закону України «Про застосування амністії в Україні» та окремих законів про амністію.

Крім того, порушується принцип гуманізму, яким керувався законодавець приймаючи акт амністії, бо особа, яку вже амністовано державою, буде при винесені обвинувального вироку де-юре притягнута до кримінальної відповідальності та піддана покаранню.

Слід відзначити, що нещодавно у зв’язку з прийняттям Закону України «Про амністію» від 31.05.2005 р. № 2591-IV, Верховним Судом України було розглянуто окремі питання, що виникають у судовій практиці, щодо особливостей застосування зазначеного закону, та надіслано до місцевих судів відповіді на них, підготовлені Судовою палатою у кримінальних справах (лист від 19.07.2005 р.). В цьому листі Верховний Суд України, зокрема, визнав, що суперечності, які виникають при застосуванні амністії, між нормами КПК України та Законом мають вирішуватись на користь Закону. Також Верховний суд України визначив, «у кожному випадку, який підпадає під дію ст. 6 Закону, суд повинен звільняти особу від кримінальної відповідальності з закриттям провадження у справі (виносячи постанову про закриття), незалежно від того, чи надійшла справа в суд із поданням відповідного органу дізнання або до судового слідства, чи підстави для застосування амністії виявлені в стадії судового розгляду».

Юрій Вишневецький

Юридичний радник, № 1 (9),  лютий 2006 рік, с. 90-91