Правові підстави проникнення до володіння юридичних осіб під час проведення слідчих дій

Yakubenko

Стаття 30 Конституції України закріплює принцип, який також встановлений багатьма міжнародними нормативно-правовими актами. Відповідно до нього кожному гарантується недоторканність житла. Цей принцип означає недопущення проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

При цьому зазначеною нормою передбачено, що у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший встановлений законом порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Аналогічну норму щодо недоторканності житла містить і кримінальний процес. Так, ст. 14-1 Кримінально-процесуального кодексу України передбачає, що громадянам гарантується недоторканність житла. Ніхто не має права без законної підстави увійти до житла проти волі осіб, які проживають у ньому.

Також зазначений принцип відображений у нормах КПКУ, які визначають порядок проведення таких слідчих дій, як огляд та обшук, а саме у ст. 177 та 190 КПКУ. Законодавство України чітко встановлює, що огляд та обшук житла та іншого володіння особи проводиться лише за вмотивованою постановою судді, за винятком невідкладних випадків, а саме: рятування життя людей, майна, безпосереднього переслідування осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, а також за письмовою згодою володільця.

Незважаючи на те що принцип недоторканності житла закріплений і нормою Конституції України, і нормами КПКУ, жоден із вказаних нормативно-правових актів не містить чітких визначень понять «житло» та «інше володіння особи».
Поняття «житло» містять чимало міжнародних актів, ратифікованих Верховною Радою України, цивільне і житлове право України, а також деякі роз’яснення Пленуму Верховного Суду України щодо порядку застосування законодавства України, в тому числі і кримінально-процесуального. Однак визначення поняття «житло», що зустрічаються в діючих на території України нормативних актах, дуже різняться між собою, що унеможливлює чітке юридичне тлумачення цього терміна, у зв’язку з чим виникають складнощі у застосуванні на практиці, зокрема, положень КПКУ, що визначають порядок проведення обшуку та огляду.

Так, у Постанові Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про злочини проти власності» від 06.11.2009 р. № 10 зазначено, що під житлом потрібно розуміти приміщення, призначене для постійного або тимчасового проживання людей (будинок, квартира, дача, номер у готелі тощо). До житла прирівнюються також ті його частини, в яких може зберігатися майно (балкон, веранда, комора тощо), за винятком господарських приміщень, не пов’язаних безпосередньо з житлом (гараж, сарай тощо).

Згідно із зазначеною Постановою поняття «інше приміщення» охоплює різноманітні постійні, тимчасові, стаціонарні або пересувні будівлі чи споруди, призначені для розміщення людей або матеріальних цінностей (виробниче або службове приміщення підприємства, установи чи організації, гараж, інша будівля господарського призначення, відокремлена від житлових будівель, тощо).

Також слід зазначити, що є чинною Постанова Пленуму ВСУ «Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства» від 28.03.2008 р. № 2, п. 11 якої передбачено, що згідно з вимогами ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р. № 3477-IV судам необхідно враховувати, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини поняття «житло» у п. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 р.) охоплює не лише житло фізичних осіб. Воно може поширюватися на офісні приміщення, які належать фізичним особам, а також на офіси юридичних осіб, їхній філій та інші приміщення. Як «інше володіння» слід розуміти такі об’єкти (природного походження та штучно створені), які за своїми властивостями дозволяють на них проникнути і зберегти або приховати певні предмети (речі, цінності). Такими об’єктами можуть бути, зокрема, земельна ділянка, сарай, гараж, інші господарські будівлі та інші будівлі побутового, виробничого та іншого призначення, камера сховища вокзалу (аеропорту), індивідуальний банківський сейф, автомобіль тощо.

Таким чином, поняття «житло» та «інше володіння особи» у розумінні ст. 177 та 190 КПКУ не можуть обмежуватися власністю чи володінням фізичної особи, бо охоплюють і приміщення, які знаходяться у власності чи володінні (користуванні) юридичних осіб. Такої ж позиції дотримуються Пленум ВСУ, більшість науковців та практикуючих юристів України.

Однак останнім часом співробітники правоохоронних органів часто нехтують встановленим Конституцією України та КПКУ порядком проведення огляду та обшуку приміщень, зокрема тих, що належать на праві власності або знаходяться у користуванні юридичних осіб, та проводять вказані слідчі дії за відсутності на те вмотивованої постанови суду, при цьому вилучають належне юридичній особі майно, що є грубим порушенням чинного законодавства України.

Щоб унеможливити порушення прав та законних інтересів юридичних осіб з боку правоохоронних органів, необхідно внести відповідні зміни до чинного кримінально-процесуального законодавства. Так, необхідно чітко визначити, що приміщення, які займають юридичні особи, також знаходяться під гарантованим захистом держави від незаконного проникнення, у тому числі проникнення працівників правоохоронних органів.

Такі зміни до чинного КПКУ внесуть ясність у розуміння понять «житло» та «інше володіння особи», забезпечать дотримання правоохоронними органами законності та порядку проведення огляду й обшуку приміщень юридичних осіб.

Юлія Якубенко

Правовий тиждень, №34-35(264-265), 6 вересня 2011 р